В. Сьогодні ми зібралися тут, щоб вшанувати пам’ять тих, хто поліг на афганській землі. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями, свято вірячию що виконують свій інтернаціональний обов’язок.

В. Афганська війна тривала 10 років. Триває і сьогодні, але , слава Богу, вже без участі наших солдатів. А тоді, йдучи у те пекло, вірили, що несуть визволення приниженим та поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати нове життя.

2. Стежка все крутіше

Забирає в небо,

Важчає помітно

Речовий мішок…

Стати б відпочити,

Але знаю – треба.

І, стиснувши зуби,

Йду , за кроком крок.

Там за перевалом,

Бій клекоче з ночі,

Гинуть наші хлопці…

Знаю лиш одне:

Якщо смерть захоче

зазирнути в очі -

за спиною друга

Не знайде мене…

3. Відомо нам, навіщо втрати, кров…

Так, ми пройшли не марно крізь спекоту.

Відкиньте словоблудство про любов

І про свою святенницьку турботу,

Бо ми пізнали вогнедишний плин,

На вражі дула в гори йшли свідомо,

Один за всіх – всі, як один!..

Не всі вернулися додому…

Тривожна юність лине в наші сни,

Прорвуться з болю невигойні рани,

І пам’ять заболить: ми ветерани

Неоголошеної війни…

В. Кажуть, що час – найкращі ліки, хоча роки минають, а пам’ять вперто вертає усіх назад, коли наші недолугі керівники взялися наводити лад на чужих територіях, віддавали абсурдні накази .

В. 27 грудня 1979 року за рішенням Політбюро ЦК КПРС, очолюваного Леонідом Брежнєвим, війська СРСР увійшли до Афганістану для підтримки прокомуністичного режиму Народно-демократичної партії Афганістану. Спочатку радянські війська розташовувалися гарнізонами у великих містах країни, а згодом поступово втягнулися в бойові дії по всій території Афганістану.

4. Вся вулиця на службу проводжала

Улюбленця свойого – Василя,

А парубчак потрапив до Афгану.

А там уже не служба. Там війна !

А там стріляють, звісно ж, із-за рогу.

А там ані фронтів, ані тилів.

А там уже покладено, їй-богу,

Багато наших Василів !

В країні досить виплавлено цинку –

Всім Василям убитим по труні.

Хто зможе дати правильну оцінку

Оцій такій неправильній війні?

Чи той, хто із найближчої трибуни

Одягнутий в кольчугу орденів

Послав на смерть довірливих і юних

В патріотизмі зрощених синів?

Чи той, хто у районнім виконкомі

Від імені народу засіда

І відмовляє батькові в прийомі,

коли у домі - цинкова біда?

Нам не прикрити рани орденами

І квітами жахливої труни,

Гріхом найтяжчим нависа над нами

Свинцева тайна «хитрої» війни.

В. Нове керівництво СРСР на чолі з Михайлом Горбачовим визнало помилковим рішення попередників, і з кінця 1986 року пішло на поетапне виведення військ з Афганістану. Однак воєнні дії не припинялися.

В. Восени1988 року за наказом з Москви розпочалася операція «Тайфун». Радянська авіація завдала нищівного удару по кишлаках уздовж траси Кабул – Саланг, якою мали виводити війська. 15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив афганську землю.

5. Минають дні, ідуть роки.

Життя листки перегортає.

А біль Афгану – навіки,

В душі чомусь не замовкає.

Я повернувся з тих завій,

Але тривожать сни, як рани,

Що ми ведемо смертний бій,

І що товариш все ще з нами.

Гірський суворий перевал,

Розщелина…Важке каміння…

Товариш мій від кулі впав,

І смерть нагадує про тління.

Живу. Валерія - нема.

Немає сина, брата, друга.

І тиша скрикує німа,

І не стихає в серці туга.

Я там, ще й досі на війні,

Обличчя вгадую знайомі

І з другом бачуся у сні.

І кличу все його додому…

В. Через цю безглузду війну пройшли 700 тисяч чоловік. І серед них 30% були українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українцям. 15 тисяч воїнів загинуло у радянсько-афганській війні.

В. Вона лишила страшні наслідки для України. Не повернулися додому з війни 3360 воїнів; з них 3280 загинуло, а 80 пропало безвісти чи потрапило в полон.

6. Знову цвітуть білим цвітом

Пишно-зелені сади.

Жаль, що краси неземної

Вже не побачать вони,

Смерть їх безжально забрала,

В землі сховала сирій

Голови низько схиляєм

Пам’яті їхній святій.

В. Поставте скибку хліба на стакан

І голови схиліть в скорботі вічній,

За тих, кого убив Афганістан,

Чиї він душі зранив і скалічив…

Схилімо ж голови перед світлою пам'яттю тих, хто залишився вічно молодим

7. Пливе, наче вічність, здобута в бою,

Хвилина мовчання.

Натягнуті нерви, немов тятива,

Пронизує пам’ять скорбота прощання.

І сумно згасає, і тяжко сплива

Хвилина мовчання.

І подвиги мужні, і дружне плече,

І роки надії, перемог, сподівань…

І серце сльозою нараз опече

Хвилина мовчання.

Встають побратими, відважні бійці…

Знов закипає та битва остання…

Вона, як сивини, вона, як рубці,

Хвилина мовчання.

Ніколи не забути нам тебе, Афганістан.

Від імені матері, що не діждалась сина,

Від імені дочасу посивілої дружини,

Від імені батька, що мовчки сумує,

Від імені сина твого вже, солдате,

Благаю, кричу – Війні вже повік не бувати!

Ведуча: Поставте скибку хліба на стакан

І голови схиліть в скорботі вічній,

За тих, кого убив Афганістан,

Чиї він душі зранив і скалічив…

Схилімо ж голови перед світлою пам'яттю тих, хто залишився вічно молодим :

Метроном відлічує хвилину мовчання

Ведуча: Пройдуть роки, і ми певні, що імена хлопців, які загинули в Афганістані, не зітруться з пам’яті прийдешніх поколінь, увійдуть у безсмертя. Вічна пам'ять полеглим і шана живим, тим, кому всім смертям на зло пощастило повернутись до рідних домівок.

Ведучий: О, Україно! Ніжно пригорни

Усіх живих своїх синів, як мати,

Щоб ми уже не бачили війни,

Не чули щоб ніколи звук гармати

(Квіти воїнам-афганцям вручають дівчата-старшокласниці)

Ведучий: Афганських подій ніколи і нікому не викреслити з календаря. І скільки б ми не повертались до тих подій, встановлюючи нові і нові факти, змінюючи цифри, все переоцінюючи , істина залишається одна – незмінно житиме пам'ять про Афганістан

Ведуча: Хай буде все, що має бути:

І тихі радощі життя,

Калини цвіт і вишень біле диво,

І мирних ранків сонячність щаслива,

І наша вдячність нескінченна,

І України бойові знамена.

Ведучий : Бажаємо всім Вам здоров’я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди, добробуту у великому домі, який зветься Україна.